У вітчизняному державному секторі десятиліттями панувала інерція «завскладу» зразка 90-х років. Її логіка проста й деструктивна: якщо інфраструктурне підприємство накопичило борги та зайшло в процедуру банкрутства чи санації, єдиним сценарієм виживання чомусь вважають нарізання виробничих баз на дрібні площі, здачу приміщень за копійки під випадкові СТО, пилорами чи склади та поступове списання техніки. Ця модель, економічна й управлінська ілюзія. Здача сотень тисяч квадратних метрів по 50–80 гривень приносить мізерні надходження на тлі реального фінансового обороту галузі, де понад 1,4 млрд грн чистого доходу генерують дорожні роботи, а частка оренди становить ледь помітні 6–7%. Натомість дрібна оренда консервує стагнацію, продукує безнадійну дебіторську заборгованість, провокує конфлікти за так звані «невіддільні поліпшення» та створює прямі процесуальні ризики за статтями 191 та 364 Кримінального кодексу України через заниження ставок. Але головне, вона вибиває майно з виробничого контуру, адже на захаращену базу більше неможливо завести власну автоколону чи розгорнути технологічне обладнання. Пасивне очікування зовнішніх дотацій перетворює судову санацію на керовану ліквідацію в інтересах третіх осіб. Сценарій стандартний: активи тримають у простої, нарощують поточні борги, після чого комітет кредиторів погоджує продаж єдиних майнових комплексів за штучно заниженою оцінкою. Санація в розумінні Кодексу України з процедур банкрутства покликана оздоровлювати підприємство, а не виступати ширмою для розпродажу виробничих фондів. Справжнє оздоровлення досягається виключно відновленням операційної діяльності та генерацією доданої вартості. Головний бар’єр санації, відсутність доступу до публічних закупівель через податковий борг, арешти рахунків та неможливість отримати банківські гарантії на роль генерального підрядника. Проте це не привід консервувати ресурси. Відповіддю на кризу є перехід від ролі пасивного орендодавця до формату сервісного субпідрядника, оператора логістики та виробничого партнера для приватного ринку. Огороджена база вздовж міжнародної магістралі, пілключенні комунікації, залізничні гілки та рампи під прийом составів із щебенем або бітумом. На цій основі формується прямий виробничий субпідряд. Сформовані дорожні бригади, фрези, котки та автогрейдери залучаються до реального виконання робіт з ліквідації деформацій, утримання трас та інженерного захисту критичної інфраструктури, закриваючи кадровий дефіцит генпідрядника без роздмухування його постійного штату. Паралельно бази виконують роль опорних логістичних хабів із прийому, зберігання, лабораторного контролю та перевалки матеріалів із залізниці на автотранспорт, а також надають сервісні ремзони й склади пально-мастильних матеріалів для обслуговування важких автоколон. Окремий важіль капіталізації, розблокування сировинної бази. Родовища корисних копалин із чинними спеціальними дозволами на десятки мільйонів тонн гранітів, гнейсів і піску роками простоюють через заблоковані процедури оцінки впливу на довкілля чи приписи контролюючих органів. Прикладом є Єрківське родовище, де балансові запаси становлять понад 21 млн тонн каменю та 1,4 млн кубометрів піску, а право на спеціальний дозвіл захищено у Верховному Суді. Здавати такі об'єкти під склади неприпустимо. Тут працює модель виробничого толінгу, за якої приватний партнер заходить із мобільною дробильно-сортувальною установкою, фінансує гірничі роботи й водовідведення, а підприємство за рахунок ліцензійного ресурсу отримує або прямий фіксований платіж за кожну видобуту тонну гірничої маси, або необхідний обсяг готового фракційного щебеню для дорожніх робіт із мінімальною собівартістю. Практичний перехід до цієї моделі спирається на послідовну антикризову дисципліну: спершу проводиться суцільна інвентаризація рухомого й нерухомого фонду з внесенням меж ділянок до Державного земельного кадастру та реєстрацією прав у ДРРП, що усуває підґрунтя для бездоговірного користування майном. Далі здійснюється переведення кожного квадратного метра покриття, стану агрегатів і показників електропідстанцій у прозорий комерційний цифровий контур, де онлайн-моніторинг виключає саботаж на місцях. На наступному етапі наявні виробничі комплекси, техніка, АБЗ і кар'єри мобілізуються під діючі дорожні контракти та субпідряди замість консервації. Завершується цикл фінансовим оздоровленням через погашення кредиторських вимог за рахунок операційного прибутку від робіт, а якщо надлишкове неліквідне майно й відчужується за планом санації, це відбувається через відкриті торги Prozorro. Продажі на підставі законних ухвал суду з цільовим спрямуванням коштів на погашення зарплатних і податкових зобов'язань першої черги. Державна дорожня мережа проєктувалася як технологічний виробничий моноліт. Зведення її місії до рівня дрібного орендодавця, це свідомий рух до банкрутства. Відкриття потужностей під субпідряди, промислова кооперація з лідерами ринку та активація власної сировинної бази є єдиним прагматичним способом зберегти стратегічні державні активи, захистити трудові колективи та перетворити збиткові баланси на дієві центри фінансової стійкості.