В Україні значна частина земель у громадах та на державних підприємствах досі перебуває у «сірому» статусі. Це стосується як промислових територій, так і складських зон, комунальних об’єктів, старих виробничих майданчиків та земель під інфраструктурою. На практиці це означає одне: межі не встановлені або встановлені некоректно, права власності чи користування не внесені до реєстрів, технічний стан ділянок не відображений, а цільове призначення часто не відповідає фактичному використанню. Такі прогалини створюють прямі ризики втрати активів, блокують можливість залучати інвестиції, унеможливлюють запуск оренди та фактично знецінюють державне або комунальне майно. За понад десять років роботи з майном та управління активами я бачив одну й ту саму картину: актив може мати ринкову цінність, але юридично не існує як інструмент для розвитку. У таких умовах правильно вибудований алгоритм оформлення землі стає не технічною процедурою, а стратегічною необхідністю. Процес починається з визначення розпорядника земельної ділянки. Важливо чітко встановити, чи є земля у комунальній або державній власності, хто є балансоутримувачем та який орган управління відповідає за актив. Якщо статус неочевидний, він уточнюється через дані Державного земельного кадастру, що дозволяє уникнути спорів з іншими установами на старті. Далі проводиться повна перевірка вихідних даних: наявність кадастрового номера, коректність цільового призначення, відповідність меж, наявність обтяжень та сервітутів. Саме на цьому етапі найчастіше виявляються ключові проблеми, від неправильного накладення меж до того, що в кадастрі відсутня сама ділянка, або її призначення не збігається з реальним функціоналом території. Після аудиту починається формування технічної документації. Це включає геодезичну зйомку, відновлення меж у натурі, погодження із суміжними землекористувачами та актуалізацію просторових даних. Для багатьох підприємств саме ця частина роботи є «вузьким місцем», адже роками землі використовувалися без технічної фіксації або на підставі застарілих матеріалів. Геодезія дозволяє повернути ділянку в правове поле та створює базу для подальших юридичних дій. Наступним кроком є внесення відомостей до Державного земельного кадастру. Готується повний пакет документів, що подається кадастровому реєстратору. Після присвоєння або уточнення кадастрового номера можна переходити до приведення ділянки у відповідність до реальних сценаріїв розвитку. Якщо необхідно змінити цільове призначення, це робиться на підставі технічної документації та містобудівних умов. Для державних підприємств та об’єктів інфраструктури ключовим є погодження змін з органом управління. Фінальна стадія, реєстрація речових прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Це може бути право власності, постійного користування або оренди. Саме внесення прав до реєстру створює юридичний фундамент, без якого будь-які договори, інвестмоделі чи операційні рішення не матимуть юридичної сили. Коли ділянка юридично очищена, підтверджена в кадастрі та зареєстрована у ДРРП, вона набуває ринкової ліквідності. На цьому етапі формується інвестиційна модель: орендні сценарії, підготовка техніко-економічного обґрунтування, створення умов для залучення приватного партнера, розгляд варіантів СП, концесії або розвитку об’єкта. Повний цикл оформлення земельної ділянки не зводиться до формального збирання документів. Це комплексна операція, що поєднує юридичний аудит, геодезію, просторове планування, взаємодію з органами влади та узгодження з користувачами території. У практиці роботи з державним майном я неодноразово бачив, що правильно виконаний алгоритм дозволяє підприємству або громаді не лише легалізувати актив, а й вивести його з «мертвого» статусу до стану, коли земля реально працює: приносить дохід, стає об’єктом інвестицій або основою для розвитку місцевої економіки. Саме тому оформлення земельної ділянки, не бюрократична формальність, а стратегічна операція, яка визначає майбутнє будь-якого інфраструктурного або виробничого майданчика.