Україна, липень 2025 року. Кабінет Міністрів оголосив про запуск експериментального проєкту орендного муніципального житла. Йдеться про використання грантових коштів, пільгову орендну плату (від 6 000 грн на місяць) та впровадження типових проєктів. Це виглядає логічно і своєчасно, зважаючи на соціальний запит. Але чи є в Україні розуміння, як зробити з цієї ініціативи системну політику, а не залишити її точковою акцією без продовження? Світовий досвід доводить, що муніципальне житло може бути ефективним інструментом, який не створює гетто, а формує нову якість урбаністики. Яскравий приклад, Відень, де 60% мешканців проживають у соціальному житлі. Ці об'єкти працюють за принципами спадковості, прозорої електронної черги та безстрокового договору. Житло надається без прямих дотацій, але з чіткою орієнтацією на вчителів, лікарів, держслужбовців, молодь, ті категорії, які формують основу стабільного суспільства. В Україні проблема забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб, військових і молодих спеціалістів не може бути вирішена виключно ринковими механізмами. Поточна ситуація на ринку, зростання собівартості будівництва та обмежена купівельна спроможність населення вимагають створення державної інфраструктури оренди з довгостроковою логікою. Мій фокус, це нерухомість і державні активи. Щодня працюю з об’єктами по всій Київській області, складами, базами, адміністративними будівлями, комунікаціями. І я бачу: десятки адмінбудівель перебувають у задовільному технічному стані, мають підключені комунікації, але фактично не використовуються. Це не питання нових бюджетних вливань. Усе вже є: будівлі, мережі, земля. Потрібні лише чіткі юридичні рішення, технічна адаптація під житлові функції та ефективна модель управління. Муніципальне житло,це не соціальна подачка, а інструмент стабільності для держави й фахівців. Якщо розглядати його як частину інфраструктури, що вже належить державі, воно може працювати швидко, прозоро та з мінімальними витратами. Питання не в ресурсах, а в системності підходу. Настав час використовувати наявне майно розумно, як інструмент розвитку, а не як баласт. Якщо держава готова до нової житлової політики,вона вже має для цього стартовий капітал у вигляді наявних, але не задіяних активів.